Воскресенье, 11.12.2016, 01:16 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Наследство в Украине

Главная » Статьи » Наследственные дела » Cпоры о наследстве

Визнання заповіту недійсним

Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 25 березня 2009 р.

(витяг)


Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом О.О. до Т.А. про визнання договору довічного утримання дійсним, визнання права власності на жилий будинок і земельну ділянку та за зустрічним позовом С.К. в інтересах недієздатної Т.А. до О.О. про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадщину, визнання права власності на предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою О.О. на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 р., встановила наступне.

У липні 2003 р. О.О. звернулася до суду з позовом до Т.А. про визнання дійсним договору довічного утримання, визнання за нею права власності на жилий будинок та земельну ділянку.

Зазначала, що по сусідству з нею в селі Терновщина Полтавської області проживали Т.А.М., 1918 р.н., і Т.М.Д., 1922 р.н., — батьки відповідачки Т.А., які за віком і станом здоров’я потребували сторонньої допомоги. Вона часто надавала їм таку допомогу.

Наприкінці 2001 р. між нею та подружжям Т. за пропозицією останніх було фактично укладено договір довічного утримання, між ними була досягнута домовленість щодо всіх істотних умов договору й вона приступила до їх виконання.

За умовами досягнутої домовленості вона зобов’язалась їх довічно доглядати, готувати їжу, прибирати, займатися домашнім господарством, а подружжя Т., у свою чергу, передати їй у власність належний їм на праві власності будинок з господарськими будівлями у селі Терновщина та земельну ділянку розміром 0, 35 га, на якій він розташований.

Свою дочку Т.А. батьки заздалегідь забезпечили житлом — придбали їй 1/2 частину жилого будинку в м. Полтаві.

Позивачка належним чином виконувала взяті на себе за договором зобов’язання.

21 квітня 2002 р. Т.М.Д. померла, О.О. поховала її, відбула всі поминальні обіди.

24 квітня 2002 р. для оформлення договору довічного утримання Т.А.М. викликав додому секретаря сільської ради, проте остання договір посвідчувати відмовилася, заявивши при цьому, що такі договори оформляються безпосередньо в нотаріальній конторі, і запропонувала посвідчити заповіт, який і було за бажанням Т.А.М. посвідчено.

Відповідно до цього заповіту усе належне йому майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, Т.А.М. заповідав О.О.

Маючи намір оформити житловий будинок і земельну ділянку на позивачку, Т.А.М. 17 червня 2002 р. запросив додому нотаріуса, який на його прохання посвідчив доручення на ім’я П.В.А., якому Т.А.М. доручив подарувати О.О. зазначене майно.

10 вересня 2002 р. Т.А.М. помер, О.О. його поховала.

Посилаючись на те, що між нею та подружжям Т. фактично відбувся договір довічного утримання, усі умови якого нею були виконані, але такий договір залишився нотаріально не посвідчений, просила визнати договір дійсним і визнати за нею право власності на жилий будинок із господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані у селі Терновщина Полтавського району Полтавської області.

У липні 2003 р. С.К. в інтересах недієздатної Т.А., опікуном якої вона є, звернулася до суду із зустрічним позовом до О.О. про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, у тому числі й на предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, і відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що саме вона доглядала за своїми родичами: Т.М.Д., Т.А.М. та їхньою донькою Т.А., яка є інвалідом 2 групи внаслідок психічного захворювання і яку після смерті батьків забрала до м. Полтави, де вона й мешкає.

Т.А.М. унаслідок помилки уклав заповіт; відповідачка шляхом обману примусила його скласти заповіт на своє ім’я, тоді як він бажав, щоб все майно залишилося людині, яка догляне його доньку. Крім того, спірний будинок і земельна ділянка належали подружжю Т., після смерті Т.М.Д. відкрилася спадщина, яку прийняли її донька Т.А., яка проживала разом із батьками, і чоловік Т.А.М., а тому О.О. за заповітом належить 1/4 частина спадкового майна, проте й ту вона отримала шляхом обману.

С.К. просила визнати заповіт, складений Т.А.М. на користь відповідачки, недійсним; визнати за Т.А. право власності на будинок та земельну ділянку у селі Терновщина Полтавського району Полтавської області, а також на земельні паї, які належали її батькам.

Рішенням Полтавського районного суду від 23 жовтня 2006 р. позов О.О. задоволено: визнано договір довічного утримання дійсним, визнано за нею право власності на жилий будинок із господарськими будівлями та земельну ділянку 0, 35 га,; зустрічний позов задоволено частково: визнано заповіт від 24 квітня 2002 р. недійсним, визнано за Т.А. право власності на земельні паї, що знаходяться на території Кротенківської сільської ради, за № 266 розміром 1, 45 га та за № 267 розміром 1, 46 га, зареєстровані відповідно на Т.А.М., Т.М.Д.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 р. зазначене рішення суду в частині задоволення первісного позову скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову О.О. відмовлено; визнано за Т.А. право власності на жилий будинок та земельну ділянку на якій він розташований. У решті — рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційні скарзі О.О. просила рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 313 ЦПК апеляційний суд ухвалює рішення за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314—316 цього Кодексу.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК рішення повинно бути законним, обґрунтованим і стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення апеляційного суду постановлено з грубим порушенням вищезазначених вимог закону.

Скасовуючи рішення першої інстанції в частині позовних вимог О.О. та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд безпідставно послався на ч. 2 ст. 48 ЦК 1963 р., не врахувавши при цьому характер і суть заявлених нею вимог, а також норми, передбачені ч. 2 ст. 47 ЦК 1963 р. При цьому суд не навів будь-яких доводів, з яких він виходив, задовольняючи вимоги С.К. в інтересах Т.А., доказів, що їх стверджують, та норм матеріального права, на підставі яких задоволено позов у цій частині.

Рішення суду взагалі не містить мотивувальної частини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо визнання заповіту недійсним та визнання права власності за Т.А. на земельні паї, апеляційний суд не навів жодного висновку стосовно такого рішення.

При цьому суд проігнорував роз’яснення, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 1978 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, про те, що угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом помилки.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК не визначився з тим, чи мала право С.К. як опікун Т.А. пред’являти вимоги про визнання заповіту недійсним із підстав укладання його Т.А.М. унаслідок помилки, з яких саме підстав просила С.К. визнати заповіт недійсним, оскільки остання посилалася як на помилку з боку Т.А.М., так і на факт обману з боку О.О., не перевірив, чи знайшли ці доводи підтвердження в судовому засіданні, чи ґрунтуються вони на вимогах закону.

З урахуванням наведеного ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу О.О. задовольнила частково: рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 р. скасувала і передала справу на новий апеляційний розгляд.

 

Джерело: http://www.scourt.gov.ua/

Категория: Cпоры о наследстве | Добавил: kurinskiy (31.12.2010)
Просмотров: 3889 | Теги: договір довічного утримання, судові справи, Спадщина, судова практика по спадщині, спадкові справи, Визнання заповіту недійсним | Рейтинг: 0.0/0