Воскресенье, 11.12.2016, 01:19 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Наследство в Украине

Главная » Статьи » Наследственные дела » Cпоры о наследстве

Спадкоємець, він же процесуальний правонаступник

 

У справі про розірвання договору довічного утримання смерть позивача не може бути підставою для закриття провадження у цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом

 

У серпні 2000 р. громадянка Х. звернулася до суду із позовом до громадянки З. про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що вона як непрацездатна за віком уклала з відповідачем договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом державної нотаріальної контори. Згідно з умовами договору відповідач зобов'язався довічно повністю утримувати позивача, надавати необхідні продукти, одяг, забезпечувати належний догляд, матеріальну та фізичну допомогу. Проте з дня підписання договору відповідач не виконував та продовжує не виконувати його умов і не надає їй ніякої допомоги. Ураховуючи викладене, позивачка просила суд розірвати договір довічного утримання.

Рішенням районного суду м. Києва договір довічного утримання, укладений між Х. та З., було розірвано. Ухвалою районного суду м. Києва зазначене рішення було скасовано за нововиявленими обставинами.

У процесі розгляду справи спадкоємиця позивачки за заповітом Щ. звернулась до відповідача з позовом про розірвання договору довічного утримання. Рішенням районного суду м. Києва в задоволенні позову Щ. було відмовлено.

Постановою президії Київського міського суду ухвалу районного суду та рішення цього ж суду було скасовано і справу спрямовано на новий судовий розгляд для вирішення питання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

 Ухвалою районного суду м. Києва заяву відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Постановою президії Київського міського суду рішення районного суду м. Києва було скасовано і провадження у справі закрито на підставі п. 8 ст. 227 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) внаслідок смерті громадянина, який був однією з сторін у справі.

За скаргою Щ. заступником Голови Верховного Суду України винесено протест, в якому порушено питання про скасування постанови президії Київського міського суду як такої, що ухвалена з порушенням норм процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка Х. померла у вересні 2001 р. Закриваючи провадження у справі згідно з п. 8 ст. 227 ЦПК України, президія Київського міського суду виходила з того, що зазначені спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах законодавства. Судом не враховано, що в тому разі, коли відчужувачем жилого будинку за договором довічного утримання пред'явлено до суду позов про розірвання цього договору, смерть його до вирішення справи не може бути підставою для застосування правил ст. 223 Цивільного кодексу УРСР про припинення зобов'язання і п. 8 ст. 227 ЦПК України про закриття провадження у справі, якщо в нього є спадкоємці за законом або заповітом. Предметом таких вимог є захист права на майно, яке в разі обґрунтованості позову може бути успадковане. В даному випадку у відчужувача майна є спадкоємець за заповітом, тому в зазначених правовідносинах згідно зі ст. 106 ЦПК України допускається процесуальне правонаступництво.

 З огляду на наведене та керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України ухвалою від 10 жовтня 2001 р. протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, постанову президії Київського міського суду в частині закриття провадження у справі скасувала і спрямувала справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Договір довічного утримання знайшов своє юридичне закріплення в положеннях Цивільного кодексу України. Таким правовідносинам присвячено положення глави 57 Кодексу. Слід зазначити, що суттєвих змін правове регулювання зазначених відносин не зазнало. Як і раніше договір може бути розірвано на підставі рішення суду з таких підстав: на вимогу набувача та на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини. Варто зауважити, що право третьої особи виступати позивачем у справі про розірвання договору довічного утримання викликане тим, що відповідно до ст. 746 Цивільного кодексу України договір довічного утримання може укладатися відчужувачем на користь третьої особи.

Проте все ж таки деякі особливості в правовому регулюванні договірних відносин спостерігаються. Зокрема, на відміну від Цивільного кодексу УРСР, Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) більш детально врегульовані питання визначення сторони договору довічного утримання (ст. 746 ЦК України), особливості укладення договору довічного утримання майна, що є у спільній сумісній власності (ст. 747 ЦК України), момент виникнення у набувача права власності на майно, передане за договором довічного утримання (ст. 748 ЦК України), обов’язки, заміна набувача, майна за договором довічного утримання (ст.ст. 749, 750, 752, 753 ЦК України), правові наслідки смерті набувача (припинення юридичної особи-набувача) (ст.ст. 757, 758 ЦК України).

Окремо хотілося б звернути увагу на наступну особливість згаданого договору. Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я, тоді як Цивільним кодексом УРСР відчужувачем за зазначеним договором могла бути виключно непрацездатна особа за віком або за станом здоров’я. Набувачем же може виступати як фізична особа за умови, що вона є повнолітньою та дієздатною, так і юридична особа.

 

Джерело: http://www.yur-gazeta.com/

 

Категория: Cпоры о наследстве | Добавил: kurinskiy (01.01.2011)
Просмотров: 2305 | Теги: иск, позов, довічне утримання, розторгнення, Спадщина, спадкування, суд, договір, розірвання | Рейтинг: 0.0/0