Четверг, 08.12.2016, 15:21 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Наследство в Украине

Главная » Статьи » Наследственные дела » Судебная практика

Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування (Частина 1)

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ МІСТА КИЄВА

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

01.01.2006

 

Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування

 

Для проведення узагальнення надійшло 190 справ.

Якщо проаналізувати розглянуті судами справи за категоріями спорів, то вбачається, що найбільшу питому вагу займають позови про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 87 справ, у тому числі 3 справи про скасування постанови про вчинення нотаріальної дії та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини; про визнання права власності в порядку спадкування - 54 справи, в тому числі одна справа про визнання права власності в порядку спадкування за державою.

Судами розглянуті також справи за позовами: про визнання заповіту недійсним - 1 справа; про визнання свідоцтва про право власності в порядку спадкування недійсним - 1 справа; про встановлення факту прийняття спадщини - 7 справ; про визнання права на спадщину у четверту чергу спадкування (ст. 1264) - 1 справа; про поділ спадкового майна - 1 справа; про визнання спадкоємцем - 1 справа.

Жодне з рішень у справах, які надійшли з Оболонського, Деснянського та Печерського судів, не оскаржувались в апеляційному порядку. У справах, які надійшли зі Святошинського районного суду, три рішення розглянуті в апеляційному порядку, два з них залишено без змін, одне скасоване з ухваленням нового рішення. У справах, що надійшли з Солом'янського районного суду м. Києва, було оскаржено судове рішення тільки в одній справі, яке залишено без змін.

В частині дотримання вимог Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ про спадкування, зокрема строків розгляду справ, передбачених ст.ст. 129, 157, 203 ЦПК, слід зазначити, що в переважній більшості справ судами цих строків додержано.

При розгляді спорів за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для її прийняття (частина 3 ст. 1272 ЦК) судами першої інстанції допущено багато помилок, пов'язаних з визначенням складу осіб, які повинні брати участь у справі, та встановленням поважності причин пропуску строку прийняття спадщини.

Так, із 36 справ даної категорії, розглянутих Святошинським районним судом, один позов пред'явлений до іншого спадкоємця. По дев'яти справах відповідачем виступала Державна податкова інспекція, по семи - відповідна районна рада, по п'ятнадцяти - нотаріальна контора. П'ять справ розглянуто як заяви про продовження строку для прийняття спадщини, за яким до справи третьою особою була залучена державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини.

З восьми справ даної категорії, розглянутих Печерським районним судом м. Києва, два позови пред'явлено до іншого спадкоємця (спадкоємців), одна заява подана в порядку окремого провадження, один позов пред'явлений до Київського міського управління юстиції, один позов - до ДПА, ще один - до нотаріальної контори, і тільки два позови з восьми - до Печерської районної ради у м. Києві.

З шести справ даної категорії, розглянутих Оболонським районним судом м. Києва, три позови пред'явлено до нотаріальної контори, один - до Ощадбанку, в якому знаходяться вклади спадкодавця.

З двадцяти шести справ даної категорії, розглянутих Дніпровським районним судом, тільки дев'ять позовів пред'явлено до іншого спадкоємця і районної ради, решта - до нотаріальної контори (вісім), та до ДПІ (дев'ять).

Це свідчить про неналежну підготовку справ до судового розгляду, невиконання судами першої інстанції вимог ст. 143 ЦПК 1963 року (1501-06, 1502-06, 1503-06 ) та ст. 130 ЦПК 2004 року.

В частині визначення особи, яка повинна відповідати за позовом даної категорії, вважаємо за доцільне зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 1273 ЦК, якщо спадкоємець протягом шести місяців з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 2-3 ст. 1273 ЦК).

Таким чином, закон прямо вказує на те, що вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини розглядаються у позовному провадженні.

Тобто такі вимоги не можуть розглядатись як заява в порядку окремого провадження.

При цьому характерним є те, що розглядаючи заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, подані в порядку окремого провадження, суди керувались нормами ЦПК, що регулюють позовне провадження.

Виходячи зі змісту статті 1273 ЦК позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається: 1) у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори; 2) у разі пропуску шестимісячного строку подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

Постає питання, хто повинен бути відповідачем за позовом, якщо крім особи, яка подає цей позов і бажає визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, немає інших спадкоємців (за законом чи за заповітом).

При вирішенні цього питання вважаємо за необхідне врахувати наступні положення чинного законодавства.

Згідно з положеннями ЦК щодо відумерлості спадщини у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади.

Тобто у разі відмови в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини єдиному спадкоємцю, спадщина може бути визнана відумерлою і переходить у власність територіальної громади.

Відповідно до положень Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

У місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами.

Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими цим Законом (стаття 9 Закону).

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Стаття 41 Закону встановлює особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів.

Так, питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.

Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють, зокрема, управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання.

Враховуючи наведені положення закону, за позовом, якщо крім особи, яка подає цей позов і бажає визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, немає інших спадкоємців (за законом чи за заповітом), відповідачем слід притягувати відповідну районну раду у м. Києві, яка і буде представляти інтереси територіальної громади.

Державна податкова інспекція України (її органи), а тим більше - нотаріальна контора не можуть бути відповідачами по даній категорії позовів, крім випадків, коли вони виступають як спадкоємці за заповітом.

Правильно визначився з цим питанням Печерський районний суд м. Києва в справі за позовом В.Н.Г. до Печерської районної у місті Києві ради, за участю третьої особи - Другої Київської державної нотаріальної контори про продовження строку на прийняття спадщини.

В.Н.Г. було подовжено строк для прийняття спадщини. Визначено додатковий строк, достатній для подання нею заяви про прийняття спадщини, який був пропущений з поважної причини, протягом двох місяців з дня набрання чинності рішення суду.

Разом з тим, у справі за позовом П.В.П. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини як відповідача була залучена Чернігівська районна державна податкова адміністрація та як третя особа - Чернігівська державна районна нотаріальна контора.

При вирішенні даної категорії спорів слід також враховувати, що додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними (від'їзд, хвороба та ін.).

Практика вирішення судами питання поважності причин пропуску указаного строку вказує на те, що суди здебільшого правильно вирішують це питання, оскільки поважними причинами визнаються: перебування спадкоємця у тривалому відрядженні; тривала хвороба сторони; перебування за кордоном.

Однак по багатьох справах у рішенні суду лише вказано, що причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною, без вказівки на те, у чому полягає поважність цієї причини.

Так, подаючи 16 червня 2004 року позов до спадкоємця за заповітом (своєї матері), про продовження строку прийняття спадщини за ст. 1272 ЦК (а не про визначення додаткового строку) - квартири, К.О.П. вказав наступне.

Спадкодавець помер 21 вересня 2003 року. Позивач фактично прийняв спадщину, оскільки після смерті спадкодавця вступив у володіння його бібліотекою та деякими речами. У встановлений законом строк не звернувся до Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки знав зі слів відповідачки, що заповіт складений на її ім'я.

Ухвалюючи рішення про задоволення заявленого позову, Печерський районний суд в порушення вимог процесуального закону не навів у мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд вважав причину пропуску строку прийняття спадщини позивачем поважною, обмежившись лише вказівкою про те, що строк пропущений з поважної причини.

Оскільки позивач є онуком спадкодавця і його батько, син спадкодавця, помер до часу відкриття спадщини, то він є спадкоємцем померлого за законом. Враховуючи цю обставину, доводи позовної заяви щодо причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини - наявність заповіту, не можуть бути визнані судом як поважні.

Разом з тим, згідно зі ст. 1270 ЦК, якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

При поданні 12 травня 2004 року до Печерського районного суду позовної заяви до Чернігівської ДПА про визначення додаткового строку для прийняття спадщини П.В.П. обґрунтував свої позовні вимоги тим, що у нього були проблеми зі станом здоров'я, а віддаленість місця знаходження спадкового майна створила труднощі у поданні заяви, заповіт він знайшов із запізненням.

Спадкодавець у даній справі - мати позивача - померла 22 грудня 2002 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення заявленого позову, суд також обмежився лише вказівкою, що строк для подання заяви про прийняття спадщини пропущений на один рік з поважних причин.

При цьому у справі відсутні будь-які докази на підтвердження причин пропуску строку, які позивач у своїй позовній заяві вважав поважними.

Таким чином, у даній справі має місце безпідставне задоволення позову.

Крім того, має місце порушення правил підсудності, оскільки відповідач та спадкове майно знаходиться у м. Чернігові.

Як поважні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини судом приймались також: необізнаність особи з порядком прийняття спадщини та оформлення прав на спадкове майно; необізнаність особи про наявність спадкового майна.

Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 липня 2005 року Т. - К.М.М. було продовжено строк прийняття спадщини, оскільки із заявою до нотаріальної контори позивач не звернувся через необізнаність.

Що стосується доказів, які брались до уваги судами при визначенні поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, то це переважно письмові докази - довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України.

Однак є випадки, коли хвороба сторони і перебування сторони в іншому регіоні України підтверджувались показаннями свідків, і суд прийняв їх та визнав причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважною, або взагалі не підтверджувались достатніми доказами.

Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2004 року було задоволено позов Н.Н.П. до десятої Київської державної нотаріальної контори, другої Київської державної нотаріальної контори про продовження строку прийняття спадщини. Н.Н.П. просила продовжити їй строк для прийняття спадщини після померлої 13 березня 2004 року П.Н.Г., посилаючись на стан здоров'я. Однак в матеріалах справи як доказ стану здоров'я наявна лише довідка про амбулаторне лікування позивачки з 2 по 15 вересня 2004 року з діагнозом - бронхіт.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна вважати обгрунтованим.

На думку авторів, вищезгадане узагальнення є порушенням положень ст.ст. 28, 29 ЦПК 1963 року та ст.ст. 58, 59 ЦПК.

Пропуск строку для прийняття спадщини треба відрізняти від фактичного прийняття спадщини (ст. 549 ЦК 1963 року та прийняття спадщини особами, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК 2003 року.

Так, Н.В.В. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до державної нотаріальної контори про визнання права на спадкове майно.

Спадкодавець помер у серпні 1998 року. Позивач є спадкоємцем померлого за заповітом. Таким чином, він мав прийняти спадщину за правилами ЦК УРСР 1963 року. Доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивач суду не надав.

У відгуку на позовну заяву нотаріальна контора, не оспорюючи притягнення до участі в справі як відповідача, зазначила, що в даному випадку позивачу слід було звернутись до суду з проханням про продовження строку прийняття спадщини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд вважав встановленим, що позивач вступив в управління і володіння спадковим майном, а з заявою для оформлення свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори не звертався у зв'язку з юридичною неграмотністю.

При цьому у вступній частині рішення вказано, що суд розглянув позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Резолютивна частина рішення викладена наступним чином:

визнати за позивачем право на все спадкове майно, яке знаходиться в с. П. по вул. ...;

зобов'язати державного нотаріуса видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все майно і жилий будинок в с. П. по вул. ...;

визначити додатковий строк для подання позивачем заяви про прийняття спадщини, встановити його в два місяці після набрання чинності рішення суду.

Вказане рішення, безумовно, не може вважатись таким, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

Оскільки доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивач суду не надав, підстав вважати, що він вступив у володіння та управління спадковим майном за ст. 549 ЦК УРСР, немає, а тому немає підстав для визнання за ним права власності на майно в порядку спадкування за заповітом та правилами ЦК УРСР.

Тобто факт прийняття спадщини за правилами ст. 549 ЦК УРСР не доведений, отже, спадщина фактично не прийнята.

Пункт 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК 2003 року встановлює, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цього Кодексу.

Тому слід було перевірити, чи було прийняте указане спадкове майно іншими спадкоємцями (якщо вони є) і якщо ні, то вирішувати лише питання визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК.

Оскільки в даному випадку такі вимоги позивачем не заявлялись, суду слід було відмовити у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно, що не позбавляло його права заявити позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

М.В.І. подав до Святошинського районного суду заяву про встановлення факту прийняття спадщини.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що після смерті матері 29 вересня 2004 року він фактично прийняв спадщину, оскільки вступив у володіння комплектом посуду, постільною білизною, меблями, килимом. У нотаріальну контору він звернувся 3 серпня 2005 року і отримав відмову у виконанні нотаріальних дій, що змусило його звернутись до суду.

Даних про те, чи проживав М.В.І. постійно разом із матір'ю на час відкриття спадщини, у матеріалах справи немає.

Відповідно до даних позовної заяви та довідки з ЖЕКу, мати заявника постійно проживала у м. Києві, а постійним місцем проживання заявника є смт Коцюбинське Київської області.

Враховуючи наведені обставини, заявник відповідно до положень ч. 1 ст. 1269 ЦК протягом шести місяців мав подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Оскільки він цього не зробив, то може у судовому порядку ставити вимогу про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Суд, задовольнивши вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, припустився помилки, застосувавши до спадщини, яка відкрилась у вересні 2004 року, положення ст. 549 ЦК УРСР 1963 року.

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК, за позовом спадкодавця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи позови даної категорії, суди визначають додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини різної тривалості переважно два, три місяці.

На думку авторів узагальнення, строк, який визначає суд, не може перевищувати шести місяців, тобто встановленого законом строку для прийняття спадщини, і його перебіг починається із моменту вступу рішення чи ухвали суду в законну силу.

 

Категория: Судебная практика | Добавил: kurinskiy (03.01.2011)
Просмотров: 2688 | Теги: судової практики, дела о наследстве, Узагальнення, цивільних справ, наследственные дела, про спадкування, судебной практики, суд, розгляду, Обобщение | Рейтинг: 0.0/0