Четверг, 08.12.2016, 15:18 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Наследство в Украине

Главная » Статьи » Наследственные дела » Судебная практика

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ПРО СПАДКУВАННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (ЧАСТИНА 2)

ІІ. ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ  У ПОРЯДКУ СПАДКУВАННЯ  НА СПАДКОВЕ МАЙНО.

1. Про встановлення факту прийняття спадщини, про визнання права власності на спадкове майно . 

Зі справ, які надійшли для узагальнення,   найбільшу  категорію  справ займають позови про визнання права власності у порядку спадкування. Таких справ надійшло - 668 , в тому числі  138 справ про встановлення факту та визнання  права власності,  про визнання права власності в порядку спадкування – 338 справ , продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності - 18 справ, розподіл спадкового майна - 6 справ, визначення часток  та визнання права власності-38 справ.

При розгляді справ даної категорії, інколи позивачі неправильно визначали коло осіб, які повинні відповідати за позовом, та суди в передбаченому ст. 33. ст. 130 ЦПК України порядку знову ж таки неправильно вирішували питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Неправильно застосовують норми матеріального права щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу 2003 року. Суди також по різному тлумачать зміст п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року та безпідставно застосовують норми цього Кодексу до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Неправильним є застосування норм ЦК України 2003 року. Викликає зауваження і процесуальне оформлення судових рішень, які за формою і змістом не відповідають вимогам ст. 215 ЦПК, зокрема в мотивувальній частині не зазначено мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, відсутність як аналізу доказів, так і посилань на матеріальну норму права за якою вирішувався спір.

Так, Особа 1  звернулася з позовом до Особи 2 (ЖБК), третя особа  державна нотаріальна контора,   про визнання права власності у порядку спадкування за законом в якому зазначила, що її рідна сестра Особа 3  померла  2005 року, її чоловік  Особа 4 помер  2008 року. За час сумісного проживання ними був виплачений пай за квартиру Інформація 1. Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано   1994 року за Особою 4. У лютому 2003 року Особа 1 переїхала до своєї сестри у спірну квартиру і стала проживати в  зазначеній квартирі де й мешкала до  дня подачі позову до суду.. Оскільки після смерті сестри та її чоловіка вона фактично прийняла спадщину, тому що проживала і проживає в зазначеній квартирі  як член сім’ї, тому як спадкоємець четвертої черги у порядку спадкування за законом просила визнати право власності на зазначену квартиру. Рішенням    суду     від 31.10.2008 року  позов задоволено. Визнано за Особа 1 право власності на зазначену квартиру в порядку спадкування за законом. При цьому в мотивувальній частині рішення суд зазначив, що позов підлягає задоволенню «оскільки позивачка з моменту смерті сестри та її чоловіка фактично прийняла спадщину, тому що проживала й проживає в зазначеній квартирі, робить за неї оплату та ремонт», аналізу доказів суд не наводить, не зазначає норму матеріального права, яку він застосовує до даних правовідносин, а лише зазначає загальні норми про спадкування. В матеріалах справи тільки міститься довідка  ЖБК про те, що позивачка проживала разом з Особою 3 та Особою 4 в спірній квартирі з 2003 року без реєстрації та вела з ними спільне господарство.

Між тим,  відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті Особи 3 спадкоємцем першої черги є її чоловік Особа 4, який проживав із спадкодавцем на час її смерті, а значить прийняв спадщину. Особа 4 помер   2008 року, таким чином спадщина на зазначену квартиру відкрилась після його смерті.

Відповідно до ст. 1264 ЦК  у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Таким чином позивачка повинна була доводити зазначену обставину.

Відповідно до правил другої статті 3 СК, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Як ро’яснив Пленум Верховного Суду України у № 7 Постанові від 30.05.2008 року до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживає зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження родинних відносин зі спадкоємцем, крім вищезазначеної довідки ЖБК в матеріалах справа відсутні докази про спільне проживання позивачки з спадкодавцем, те, що вони були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки. Крім того,  в позовній заяві позивачка зазначала, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі, оскільки переїхали до своєї сестри після сварки зі своїм чоловіком.

За таких обставин зазначене рішення  суду не можна вважати законним і обґрунтованим.

Одним з поширених недоліків у справах даної категорії є прийняття судом до розгляду  позовних заяв без зазначення ціни позову залежно від вартості спадкового майна, на яке визнається право власності, або розміру грошових сум. Через це у значній кількості випадків позови оплачуються в розмірі 51 грн. за заниженими ставками, що не відповідає реальній ціні позову.

Окремо слід  зазначити, що аналіз  вищезазначених категорій справ показав, що  при  постановленні рішень  про визнання права власності у порядку спадкування у випадку, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем  на час відкриття спадщини  не підтверджено відповідними документами, у зв’язку з чим  нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, суди  не враховують, що згідно вимог ЦК (2003р.), спадкоємець  має право звернутися в суд із заявою про встановлення  факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення  факту прийняття спадщини.

Проте більшість судів продовжують розглядати та задовольняти позовні вимоги про встановлення факту прийняття спадщини і щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК 2003 року.

До суду з позовом до Особи 2,   Особи 3, третя особа   державна нотаріальна контора, з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку  звернувся Особа 1, при цьому  із матеріалів  справи вбачається, що спадщина відкрилася 11 квітня 2004 року., тобто в період дії ЦК України 2003р.  Суд  у повному обсязі задовольняє позовні вимоги, визнає факт , що  Особа 1  прийняв спадщину та визнає право власності на частину будинку. Таке рішення  в частині визнання факту прийняття спадщини є помилковим,  оскільки у даному випадку  необхідно визнавати  факт  спільного проживання позивача зі спадкодавцем  та вивчати докази саме про спільне проживання на день смерті спадкодавця.

Для узагальнення  надійшло 338 справ про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Судами такі позови здебільшого були задоволені, проте при цьому  не враховувалося, що позивачі мають інші механізми реалізації своїх прав: або звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, або встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку прийняття спадщини ( у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК 2003 року. По багатьом справам судами приймалися рішення про визнання права власності на спадкове майно, хоча з матеріалів справи вбачалося, що право позивача не було порушеним, невизнаним або оспорюваним, що призводило до прийняття незаконних рішень. 

Так, Особа 1 звернувся до  міської ради, треті особи Особа 2, Особа 3  про встановлення факту прийняття спадщини, про визнання права власності на 3\4 частини житлового будинку за заповітом. В позові зазначав, що його бабуся Особа 4  померла 23.05.2006 року. Після її смерті відкрилася спадщини 3\10 частини житлового будинку. Відповідно до заповіту від 21.09.2004 року вона все майно заповідала позивачу. На день смерті спадкодавця позивач постійно з нею проживав, що підтверджується довідкою від 02.11.2007 року. Спір про спадщину між спадкоємцями відсутній. В матеріалах справи відсутні докази про звернення позивача в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини. Отже, відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 позивач вважається таким, що прийняв спадщину. Таким чином, предмет спору по даній справі відсутній, підстав для задоволення позову у суду не було.

Здебільшого рішення по даній категорії справ не відповідають вимогам ст. 215 ЦПК, зокрема, в мотивувальній частині не зазначено мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги, відсутні аналіз доказів.

Так по справі за позовом Особа 1 до Особа 2, Особа 3, третя особа  сільська рада, про визнання права власності  в мотивувальній частині рішення суд зазначив лише « Суд перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши докази, вважає, що позов підлягає задоволенню».

2.Визнання права власності  у порядку спадкування на нерухоме майно та на самочинне будівництво.

Велику кількість справ складають справи про визнання права власності  у порядку спадкування  на нерухоме майно,  право  власності на яке  спадкодавець в установленому законом порядку  не оформив, не зареєстрував в органах БТІ,  або відсутні правовстановлюючи документи - 81 справа. Із них,  38 справ тільки в Запорізькому районному суді, 14 справ в Кам’янсько-Дніпровському районному суді, 8 справ в Оріхівському районному суді, 8 справ в Мелітопольському міськрайонному суді; 6 справ в Бердянському міськрайонному суді, а також аналогічні справи є в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя, в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя. В більшості випадків йдеться про  об’єкти нерухомості, побудовані  у 1960-1980 роках , право власності на які спадкодавці не оформили та не зареєстрували.  Слід зазначити, що судами по всім справам винесені рішення, якими за спадкоємцями визнано право власності  на вказані об’єкти нерухомості.  При цьому, наприклад, Запорізьким районним судом  часто  не встановлювалися причини  відсутності   оформлення та реєстрації права власності, наявності  або відсутності правовстановлюючих документів або документів  на забудову. Тобто, фактично, з матеріалів таких справ вбачається, що  будівлі побудовані самочинно, відсутні навіть документи  про відведення в установленому порядку  земельних ділянок  під забудову.

Наприклад, до суду з позовом до територіальної громади сільської ради звернувся Особа 1, який указав, що після смерті його матері Особа 2 відкрилась спадщина на житловий будинок та господарські споруди, що  розташовані  в Інформація 1. При оформленні спадкових справ, з’ясувалося, що право власності на спадкодавця не оформлено і не зареєстровано. На підтвердження  належності  будівлі спадкоємцю позивачем у якості доказу  надана  тільки довідка   сільської ради, яка дана у тому, що Особа 2 була постійно прописана та мешкала у вказаному будинку з 25.06.1986р. по день смерті  01.07.1994р.   На підставі   тільки цієї довідки та виготовленого  вже у 2008 році технічного паспорту  суд  необґрунтовано,  за  відсутністю  належних доказів  визнає за спадкоємцем  право власності  на будівлю.

По ряду аналогічних справ   позовні вимоги були задоволенні,  проте в матеріалах справ  були відсутні будь-які докази на підтвердження позовних вимог, фактично зазначені рішення ухвалювались зі слів позивачів.      

Згідно ст. 376 ЦК України, регулюючої  самочинне будівництво, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи  належно затвердженого проекту, або  з істотними порушеннями  будівельних  норм і правил.  Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пленум Верховного Суду України  у Постанові № 7 від 30.05.2008р. роз’яснив, що якщо  спадкодавцем було  здійснене самочинне будівництво ( частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців  переходить право власності  на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього  будівництва.

Вивчання  судових рішень про  визнання права  власності  у порядку спадкування, свідчить про те, що  суди  помилково  визнають право власності за спадкоємцями у порядку спадкування  на самочинно  збудовану спадкодавцями нерухомість. Оскільки ці рішення практично  ніколи не оскаржуються,  має місце  вступ  до законної сили по суті незаконних рішень.

До суду звернувся  Особа 1   до відповідача  територіальної громади в особі селищної ради з позовом про визнання права власності на  спадкове майно, а саме  на господарські споруди, які були  самовільно збудованими спадкодавцем - його мамою, та не були включені нотаріусом до складу спадкового майна в свідоцтво  про право на спадщину. Позов суд задовольнив,  визнав право власності  в порядку спадкування за законом  на самовільно збудоване нерухоме майно.  Враховуючи  наведені вище підстави, таке рішення  є незаконним,  право власності  можливо було визнавати тільки  на будівельні матеріали, обладнання та інше. 

Вивчання деяких справ свідчить про те, що інколи  спадкоємці звертаються  за визнанням   права власності  на об’єкти нерухомості , які спадкодавець  будував у порядку встановленому законом, але при житті  не встиг закінчити будівництво або належним чином  оформити та зареєструвати  право власності  на  збудовані об’єкти нерухомості.

З цього приводу Верховний Суд у вищевказаної Постанові указав, що якщо  будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника  до завершення будівництва його права та обов’язки  як забудовника  входять до складу спадщини.  Наприклад,    суд     у справі за позовом Особа 1    до  Особа 2   та до  міської ради про визнання права власності на частку будинку в порядку спадкування за законом, визнав право власності на цей об’єкт нерухомості.  Згідно матеріалів справи, спадкодавець - батько позивача при  житті   оформив на себе технічний паспорт , але  не зареєстрував  належним чином право власності.  З матеріалів справи також вбачається, що під забудову спадкодавцю була  виділена  земельна ділянка в порядку, установленому законом. Але  ніяких доказів, що будівництво велось згідно вимог закону немає, а саме  не надані докази, що у спадкодавця  були належні дозволи на будівництво, або належно  затверджений проект. Тобто матеріали справи свідчать, що спадкодавцем будівництво велось хоча і на законно відведеної земельної ділянці, але  будівництво було самочинне, з порушенням встановленого законом порядку, тобто спадкоємець  у даному випадку не набув у порядку спадкування  прав і обов’язків  законного забудовника, а тому може успадкувати також, тільки   право власності  на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього  будівництва.

Є також справи, де позивачами ставиться питання про встановлення факту будівництва  житлового будинку спадкодавцями за відсутності правовстановлюючих документів, а також документів, які свідчили б про здійснення забудови в установленому законом порядку та визнання право власності на такі будинки. Судами такі позови задовольняються. 

Слід зазначити, що така практика є невірною, оскільки наступне визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості грунтується на попередньому визнанні факту будівництва без врахування визначальної обставини, що це будівництво було самочинне, а як було зазначено вище, такі будинки не можуть включатися в спадкову масу, оскільки у спадкодавця право власності на цей будинок не виникає.

Серед справ, які надані  для аналізу та узагальнення  є також категорія справ про  визнання права власності на  кооперативні квартири, право власності  на які  спадкодавцями  не було належним чином оформлено  та  зареєстровано. Стосовно указаної категорії справ  Верховний Суд у Постанові  № 7 від 30.05.2008р. зазначив, що  у разі смерті члена  житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена  садівницького товариства, яким до дня смерті  не були внесені  пайові  внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить  до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу  спадщини  включається  відповідно  квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

 В цілому  ця категорія справ  судами розглядається правильно.

3.Визнання права власності у порядку спадкування на земельні паї, земельні ділянки

Для узагальнення  надійшло  60 справ.

Вивчання  справ вказаної  категорії свідчить про те що, при їх розгляді та постановленні рішень  суди першої інстанції припускають дуже багато  порушень норм матеріального і процесуального права, у порушення вимог ст.ст. 213, 214, 215  ЦПК України  приймаються  не мотивовані, не обґрунтовані рішення.

1. Суди дуже часто  приймають рішення про визнання права власності не враховуючи , що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право  на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Суди  взагалі не з’ясовують, чи    звертався позивач  до нотаріальної контори, відмовляла  йому нотаріальна контора в о оформленні права на спадщину чи ні,  які були підстави відмовлення та інш.  Суди також помилково визнають право власності на спадкове майно за позовами спадкоємців, які пропустили строк звернення до нотаріальної контори, тоді як у даних випадках  можливо розглядати  питання  тільки про визначення додаткового строку для прийняття спадщини про що вже вказувалося  при аналізі  вищезазначених категорій справ.

Так, до суду звернувся Особа 1 з позовом про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті його батька у зв’язку із відмовою нотаріальної контори оформити права на спадщину за пропуском строку звернення до нотаріальної контори. Суд  задовольнив позовні вимоги  та визнав право власності на земельну ділянку, тобто  по суті неправомірне рішення, оскільки у даному випадку можливо розглядати тільки позовні  вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,  та встановлювати, чи були поважними причини  такого пропуску.

До суду звернувся з позовом до сільської ради Особа 1 про визнання права власності на спадкове майно, у тому числі на  земельну ділянку площею 8,4576 гектарів. Позивач указує, що він постійно проживав разом із спадкодавцем, протягом строку, встановленого ст. 1270 не заявляв про відмову від спадщини. Відповідач не заперечував проти позову. Суд у повному обсязі задовольняє позовні вимоги, визнає право власності  на спадкове майно.  При цьому у матеріалах справи  відсутні докази, що позивач звертався  за оформленням права спадщини до нотаріальної контори, якщо звертався, які причини відмови в оформленні цього права, суд взагалі не витребував в нотаріальній конторі спадкову справу, не переконався у відсутності інших спадкоємців.

На підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що  прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.  У випадку, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем  на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв’язку з чим  нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець  має право звернутися в суд із заявою про встановлення  факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суд, визнаючи право власності  на спадкове майно, взагалі не  встановлює факту спільного проживання  позивача зі спадкодавцем .

2. Кожна позовна заява оплачується судовим   збором залежно від ціни позову, яка визначається виходячи з вартості відшукуваного майна. Розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення  від сплати встановлюються законом. Як указувалося і вище, аналіз наданих на узагальнення справ цієї категорії показує, що судовий збір  розраховується невірно . У великої кількості справ заплачено судовий збір  у розмірі  51 грн. , тобто у розмірі не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тоді як  виходячи із одного відсотку вартості паю чи земельної ділянки, право власності на які визнавалося, складає значно більшу суму судового  збору.

Так, до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування звернулась Особа 1.  Нормативна грошова оцінка земельної ділянки  становить 50999,46 грн., тобто для  розрахунку розміру судового збору  один відсоток от вказаної суми становить 509,99 грн., фактично по матеріалам справи сплачено 51грн.

Із наданих на узагальнення  справ цієї категорії  інші справи мають аналогічне  порушення,   по одній справі суд  розглянув справу та задовольнив позов взагалі не оплачений судовим збором, при цьому  у рішенні  не обґрунтував,  чи були законні підстави  для звільнення позивача від уплати держмита (судового збору).

Суди, приймаючи справи до розгляду, у порушення  ст. 121 ЦПК України не залишали позовні заяви без руху,  при постановленні рішень не стягували  не сплачене в установленому розмірі держмито.

Категория: Судебная практика | Добавил: kurinskiy (03.01.2011)
Просмотров: 12221 | Теги: Узагальнення, Визнання права власності, спадкове майно, земельні ділянки, земельні паї, самочинне будівництво, нерухоме майно, у порядку спадкування | Рейтинг: 3.4/8