Воскресенье, 11.12.2016, 01:14 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Наследство в Украине

Главная » Статьи » Наследственные дела » Наследственное право

ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ І ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ У ЦИВІЛЬНИХ, СІМЕЙНИХ ТА КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ (СПАДКУВАННЯ)

Бондарчук Наталя

 

Провідний спеціаліст Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Міністерства юстиції України

 

 

22.01.1993 року в Мінську (Республіка Білорусь) в рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (надалі – Конвенція).

10.11.1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14.07.1995 року вона набула чинності для України.

Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Громадяни кожної із держав-учасниць цієї Конвенції (надалі – Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

Слід вказати, що громадяни кожної Договірної Сторони, а також особи, які проживають на їхніх територіях, мають право вільно та безперешкодно звертатися до суду, прокуратури та інших закладів кожної Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни кожної Договірної Сторони.

Правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до вказаної вище Конвенції здійснюють установи юстиції Договірної Сторони.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин.

17.09.1999 року для України набрав чинності Протокол до Конвенції від 22.01.1993 року, підписаний у Москві 29.03.1997 року.

Протоколом, зокрема, доповнено статтю 5 вказаної Конвенції, а саме – при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин.

Зміни, що внесені Протоколом до положень цієї Конвенції, на сьогоднішній день застосовуються у відносинах України з Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія та Російською Федерацією.

Договірні Сторони здійснюють правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема: складання та пересилка документів, проведення обшуків, вилучення, пересилка і видача речових доказів, проведення експертизи, допити сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшук і видача осіб, що скоїли злочин, дізнання і виконання судових рішень по цивільних справах, зокрема вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Під час виконання доручення про здійснення правової допомоги установа, що запитує, застосовує законодавство своєї країни. На вимогу установи що запитує, вона може застосовувати і процесуальні норми запитуваної Договірної Сторони.

Якщо установа, що запитує, у зв’язку з тим, що доручення не відноситься до її компетенції, не може виконати це доручення, вона пересилає його установі, яка наділена компетенцією по його виконанню. Про направлення цього доручення до іншої установи, повідомляється запитувану установу.

Відповідно до статті 46 Закону України „Про нотаріат”, нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, мають право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину та для підтвердження родинних відносин нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

У зв’язку з цим нотаріус готує запит до компетентних органів однієї із країн-учасниць Конвенції щодо отримання документів чи відомостей для необхідних для оформлення спадщини, зокрема, запит для отримання відомостей щодо реєстрації (прописки), копії актового запису про смерть, народження, шлюб чи розірвання шлюбу тощо.

Відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж й на території другої Договірної Сторони.

Під дійсністю документів у вказаній Конвенції передбачається наступне: документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним органом. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими і на території другої Договірної Сторони.

Документи, що видаються органами юстиції та судами України, а також документи, що оформляються нотаріусами України, для використання їх за кордоном, повинні бути складені відповідно до чинного законодавства України, вірність фотокопії або справжність підпису на яких засвідчена у встановленому законом порядку державним або приватним нотаріусом України, після чого ці документи перекладаються на російську мову, і їх переклад також засвідчується державним або приватним нотаріусом України. В такому випадку вказані документи можуть бути прийняті на території країн СНД без будь-якого додаткового засвідчення.

Що ж до надання інформації щодо правових питань, Центральні установи юстиції Договірних Сторін (в Україні – це Міністерство юстиції України) на прохання надають один одному відомості стосовно чинного чи не чинного на даний момент на їхніх територіях внутрішнього законодавства та щодо практики його застосування установами юстиції.

Слід вказати, що Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах передбачено, що під час виконання цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державною мовою або російською мовою.

Крім того, Договірні Сторони самі сплачують всі витрати, що виникають під час надання правової допомоги на їхніх територіях.

 

Врегулювання майнових правовідносин.

Право власності на нерухоме майно визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої розташоване нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується відповідно до законодавства країни, на території якої розташоване таке майно.

Право власності на транспортні засоби, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої розташований орган, який здійснював таку реєстрацію транспортного засобу.

Виникнення і припинення права власності чи іншого речового права на майно визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось в момент, коли мала місце подія чи інша обставина що слугувала основою виникнення такого права.

Виникнення і припинення права власності чи іншого речового права на майно, яке є предметом угоди визначається по законодавству місця укладення угоди, якщо інше не передбачене угодою сторін.

Форма угоди визначається по законодавству місця її укладення.

Форма угоди з приводу нерухомого майна і прав на нього визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої розташоване таке майно.

Слід вказати, що нотаріуси, крім іншого, посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім’я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. Довіреності, для використання їх за кордоном, належним чином оформлені, використовуються представниками на території вказаних вище країн без додаткового засвідчення.

Форма і строк дії довіреності визначаються по законодавству Договірної Сторони, на території якої видана довіреність.

Права і обов’язки сторін за угодою визначаються по законодавству місця її укладення, якщо інше не передбачене домовленістю сторін.

Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім тих, що передбачені договорами та іншими правомірними діями, визначаються по законодавству Договірної Сторони, на території якої мала місце подія чи інша обставина, що слугувала основою для вимоги про відшкодування шкоди.

Якщо той, хто завдав шкоди, і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, то застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

Щодо зазначених справ компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що слугувала основою для вимоги по відшкодуванню шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду Договірної Сторони, на території якої проживає відповідач.

Питання позовної давності вирішуються по законодавству, яке застосовується для врегулювання відповідних правовідносин.

 

Спадкові правовідносини.

Згідно зі статтею 44 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому самому об’ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.

Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

Статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна мають вести компетентні установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Наведемо декілька прикладів щодо спадкування рухомого майна, яке залишилось після смерті спадкодавців, останнім місцем проживання яких була територія однієї із країн, що перераховані вище, спадкоємцями яких є громадяни України.

Якщо спадкодавець на день своєї смерті проживав на території однієї із країн, що зазначені вище, і до складу спадкового майна входять грошові внески, то для вирішення питання по оформленню спадкових прав громадянину України потрібно звертатися до компетентних органів вищевказаних країн.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус України перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадкодавець на момент своєї смерті проживав на території зазначених вище країн, зокрема Російської Федерації, нотаріусом державної нотаріальної контори готується відповідний запит до компетентних органів Російської Федерації з приводу надання правової допомоги щодо отримання відомостей про наявність рухомого майна або спадкової справи до майна померлого чи інших відомостей, необхідних для оформлення спадщини.

Відповідно до статті 1228 Цивільного кодексу України (надалі – Кодекс), який набув чинності 01.01.2004 року, вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, передбачається, що правила книги шостої застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набуття чинності цим Кодексом (тобто до 01.01.2004 р.).

Якщо спадкодавці померли до 01.01.2004 р. і на день своєї смерті проживали на території України, то оформлення спадкових прав буде здійснюватися за законодавством України, яке було чинним на час відкриття спадщини, тобто – це Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 560 цього Кодексу спадкоємці, закликані до спадкоємства, які прийняли спадщину, могли одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину, в тому числі на заповідані грошові вклади, якщо в заповіті не зроблено спеціальної вказівки про вклад і в банківській установі відсутнє заповідальне розпорядження на нього.

При наявності заповідального розпорядження в банківській установі, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошовий вклад не видавалось, вклад видався банківською установою особам, які були зазначені в заповідальному розпорядженні, оскільки згідно зі статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на час смерті спадкодавців, порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначався статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Іншого порядку оформлення спадкових прав на спадкове майно, що належало громадянам країн СНД, зазначеною Конвенцією не встановлено.

Що ж до спадкування громадянами України нерухомого майна, що знаходиться на території однієї із країн, що приєдналися до вказаної Конвенції, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1223 Кодексу передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1270 Кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1269 Кодексу, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Частиною першою статті 1296 Кодексу передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Видача такого свідоцтва конкретними строками не обмежується.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 Кодексу).

Відповідно до статті 45 Конвенції, учасницями якої поряд з іншими державами є Україна, право спадкування майна визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

Як уже зазначалося, статтею 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Таким чином, для оформлення спадкових прав після померлого необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 Кодексу місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо по законодавству Договірної Сторони, яке потрібно застосовувати при спадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме майно, що є предметом спадкування, переходить до Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті, а нерухоме майно – Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.

Що стосується заповіту, то здатність до складення та скасування заповіту, а також його форма заповіту визначаються по праву тієї країни, де заповідач мав місце проживання на момент складання заповіту. Однак заповіт чи його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця його складення.

Слід зазначити, що позитивним моментом цієї Конвенції є той факт, що в справах по спадкуванню, в тому числі по спадкових спорах, дипломатичні представництва чи консульські установи кожної із Договірних Сторін компетентні представляти інтереси громадян своєї держави (за винятком права на відмову від спадщини) без спеціальної довіреності в закладах іншої Договірної Сторони, якщо вони відсутні чи не призначили представника.

Установи Договірних Сторін приймають відповідно до вимог внутрішнього законодавства заходи, які необхідні для забезпечення охорони спадщини, що залишене на їхніх територіях громадянами інших Договірних Сторін, чи для управління ним.

Про заходи, які були прийняті для охорони спадкового майна, негайно повідомляється дипломатичному представництву чи консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець. Таке представництво чи установа може брати участь в здійсненні цих заходів.

На прохання установи юстиції, яка компетентна здійснювати провадження в справах по спадкуванню, а також дипломатичного представництва чи консульської установи заходи по охороні спадкового майна можуть бути змінені, скасовані чи відкладені.

Таким чином, приєднання України до Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 1993 року є одним із кроків на шляху всебічного забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях.

 

Джерело: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2297

Категория: Наследственное право | Добавил: kurinskiy (31.12.2010)
Просмотров: 2721 | Теги: за кордоном, спадкування, Спадщина | Рейтинг: 0.0/0